Кожен з нас закохується в театр по-різному: хтось відразу поринає у вир почуттів та емоцій, комусь потрібен час аби відчути різні поривання душі акторів, а комусь подобаються лише комедії…усі ми різні, але любов до театрального мистецтва є у кожного десятого житомирянина. Далі на zhytomyr-trend.
Завдяки унікальній можливості прожити маленьке життя у кілька актів, відчути різноманітний вир людських емоцій, насолодитися атмосферою часового відрізка від часів кріпацтва до сучасного 21 століття, зробити свої висновки та завчасно обрати наступний спектакль. Так, театр закохує назавжди.
Театральне мистецтво володіє універсальним способом, який дає змогу занурити кожного глядача у певний вимір часу, створити максимальну близьку дотичність до реальних або містичних зображень подій, явищ, які оточують людину та глибоко розкривають переживання, думки та почуття, які нерідко втаємничені десь в безодні серця.
У матеріалі спробуємо розібратися якою була історія театру на Житомирщині, що полюбляли дивитися глядачі та найулюбленіші актори тих часів.
Зародження театральної культури на Волині
Дослідники зазначають, що Житомир звіку-правіку був театральним місцем. Лише чого вартує назва одного з населених пунктів Житомирщини – село Скоморохи. Це не просто найвідоміша фреска на стіні Софії Київської, але і глибоке коріння української сценічної культури. Люди ще кількасот століть тому потребували морального відпочинку, внаслідок чого з’явилися народні ігри та гуляння, які часто супроводжувалися автентичними обрядами та традиціями.
Скоморохи – це професійні мандрівні співці та актори, які вміло розважали народ веселими піснями, танцями, сценками, грою на музичних інструментах. Усе це було масово поширене на Поліссі, тобто на більшій території сучасної Житомирщини.
В народних обрядах, хороводах, веснянках і гаївках чітко простежуються різні театральні деталі – активні танці, співання пісень, цитування окремих рядків, перевтілення головних героїв. Усе це змушувало людей проникатися головною ідеєю, бути максимально задіяним у процес. Всі пісенні тексти нотували фольклористи в мальовничих куточках Житомирщини – в Радомишлі, в Овручі, в селах Піски й Лука, що під Житомиром. Найвідомішими серед тих, хто збирав і записував народні пісні були Леся Українка та її чоловік Климент Квітка, Павло Чубинський та Амвросій Метлинський.
Становлення перших театрів на Житомирщині
Кінець 18 та початок 19 століття знаменується створенням першого кріпацького театру та появою мандрівної театральної трупи – тогочасне професійне театральне мистецтво на Волині. Кріпацький театр в селі Романові (наразі смт. Романів) мав добру славу тих часів. В театрі грали кріпосні актори, а їх головними глядачами були – царські особи. Навідувалися на вистави також німці, поляки.
Місцеві театральні трупи тих часів зазнавали впливу влади, яка діяла на території Житомирщини. Панування Речі Посполитої сприяло збільшенню театральних польських труп, які згодом, за запитом глядача, почали показувати доробки російських письменників та п’єси на “малоросійському діалекті”, які були популярні серед населення. Пізніше ця акторська трупа перетворилися на польсько-російсько-українську трупу.
Протягом 1804 року Житомир було визнано офіційним територіальним осередком Волинської губернії. А за рік до того, у місті з’явився перший суспільний театр, це була дерев’яна будівля, яку спорудили за кошти вищого класу суспільства – волинської шляхти. Є відомості, що це було приурочено до іменин Олександра І. (Єршов В. О. Польська література Волині доби романтизму: генологія мемуари стичності / В. О. Єршов. – Житомир : Полісся, 2008. – 624 с).
А у книзі “Театри Житомира” М.Д.Станіславського та Л.А.Рубінштейна вказують іншу дату створення театру – 1809 рік. За ініціативи та симпатії до мистецтва міського керівника Михайла Камбурлея був побудований театр. До того ж сформували тамтешню театральну трупу, яка мала прихильників не тільки у Житомирі, а також у різних містах Волині, на Поділлі та інших багатолюдних містечках та селах.
Насправді дати різняться кількома роками, але факт лишається фактом, що на початку 19 століття Житомир мав свій театр та професійну трупу акторів.
Пожежа знищила дерев’яну споруду театру в 1842 році.
Юзеф-Ігнацій Крашевський в історії Житомирського театру
Польський письменник Ю.-І. Крашевський в 1856 році очолив посаду директора Житомирського театру. Він з особливою увагою та натхненням працював на благо театру, активно брав участь мало чи не у всіх процесах: ретельно добирав репертуар, хоч переважно затверджував спектаклі польською мовою, клопотався про сценічні вбрання акторів, вміло вирішував матеріальні питання. П’єси письменника “Портрет”, “Бувальщина”, “Стара історія” добре відгукувалися кожного глядачу, адже мала в основі антикріпосницькі риси.
Творчий колектив театру, керівництво та його шанувальники пишалися цією величною та дуже красивою будівлею, яка мала відмінну акустику.
На сцені театру виступали талановиті професійні акторські трупи, мандрівні артисти, українські колективи та їх закордонні колеги, котрі грали неабияку роль в становлення театрального мистецтва на Волині.
Досить цікаво та дуже тепло сприймала житомирська публіка талановитого негритянського артиста-трагіка Айри Олдріджа, який двічі відвідував Житомир в 1865 та 1866 роках. Ціни його спеклаклів були високими, проте зала завжди була заповнена повністю. Житомирянам полюбилися театральні трагічні постановки “Шейлок” та “Отелло”. (Станіславський М.Д. , Рубінштейн Л.А.Театр Житомира. – К.,1972)
“Театр корифеїв” на сцені Житомирського театру
Жорстка антиукраїнська політика влади у 60-70-х роках сприяла масовим гастролям російських артистів, які тільки починали свою театральну діяльність. На сцені місцевого театру виступали відомі артисти – М. Синельников, М. Іванов-Козельський та О. Глама-Мещерська.
Початок 80-х років ознаменувався послабленням тиску на україномовні твори та мистецтво, саме в цей час відбувалося формування славнозвісного українського “Театру Корифеїв”. У листопаді 1883 році театральна трупа під керівництвом М. Старицького та М. Кропивницького з п’єсою “Наталка Полтавка” відвідала місто Житомир.
Крім того житомирська публіка з захватом сприйняла інші вистави “Театру Корифеїв” – “За двома зайцями”, “Сватання на Гончарівці”, “Шельменко-денщик”, “Доки сонце зійде – роса очі виїсть” та “Глитай або ж павук” у головних ролях яких були талановиті Марія Заньковецька та І. Карпенко-Карий.
Театральні митці “Театру Корифеїв” талановито грали різні п’єси української драматургії – “Сорочинський ярмарок”, “Сава Чалий”, “Наймичка”, “Мартин Боруля”, “Безталанна” та інші. Кожний їх спектакль збирав неймовірну кількість глядачів, мав шалену популярність та неабияку любов житомирян, що вагомо допомагало у становленні українського театру.
Літні театри у приватних садах Житомира
Крім Житомирського театру, у місті активно функціонували інші театральні підмостки. На зламі століть у Житомирі діяло кілька літніх театрів у приватних садибах.
Літній театр у саду “Аркадія” завжди відчиняв свої двері у теплу весняну пору та влітку. Веселі розважальні театральні вистави та концерти зазвичай влаштовували гастрольні актори та артисти. Проте у 1909 році пожежа повністю зруйнувала дерев’яний театр “Аркадія”.
Великого схвалення у глядачів набув літній театр у саду О. Хорошавського, який проіснував майже 60 років. У цьому театрі також грали різні гастрольні трупи театралів.
За масовими запитами житомирських глядачів, яким хотілося більшого різноманіття театрального життя, у місті почали активно створювати аматорські драматичні гуртки, які діяли у навчальних закладах, трудових колективах та інших суспільних організаціях.
