Людство своєрідно пам’ятає художні твори та їх митців. Якщо роман чи вірш швидше за все має всіма визнаного автора, то в кіно дуже часто ковдру уваги перетягують на себе актори. У мультиплікації режисеру ще складніше і “маловідоміше” — в нашому просторі мультиплікаційні фільми не сприймаються за щось серйозне, тож і авторів, попри величезний труд під час зйомок, публіка не враховує і не сприймає. Погортаймо сторінки життя продуктивного мультиплікатора, уродженця Житомира Дмитра Наумовича Бабиченка. Далі на zhytomyr-trend.
Життєпис
Майстер кіно народився 17 травня 1901 року в Житомирі, тоді ще в центрі Волинської губернії.
Здобув Вищу художню освіту в Інституті пластичних мистецтв у Києві (зараз — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Почав свою кар’єру як художник карикатур та агітплакатів у виданнях Києва, а потім — в Москві. Працював у “Союзкіно”, “Союзмультфільмі”, “Екрані”.
Колеги відгукувалися про нього, як про життєрадісну, веселу людину; якщо людина справляла гарне враження, міг допомогти із влаштуванням на роботу, використовуючи професійне визнання.
Його дружина Тамара Іванівна користувалася авторитетом у очах митця. Як згадували його знайомі, він беззаперечно виконував слова дружини, любив сім’ю та тварин. Уже у дорослому віці їхній син Андрій загинув під час п’янки. Це підкосило родину, але пара впоралася з бідою та продовжили розвиватися.
30 липня 1991 року у Москві мультиплікатор приєднався до більшості.
Професійне зростання
Сучасники описували його як людину у постійних творчих пошуках. Найяскравіше проявився як режисер мультиплікаційний екранізацій казок. Починає роботу художником мультиплікації на кінофабриках “Союзкіно” та радянсько-німецькій кіностудії “Межрабпомфильм” ( назва походить від “Міжнародна допомога робітникам”).
Протягом 1969-75 років працює режисером і творчим керівником студії мультиплікації при “Екрані”.
В перші десятиліття мультиплікації, кінофільми і мультфільми не розрізнялися на “для дорослих” чи “для дітей”: подібного продукту було не так багато, тож різними фільмами із захопленням чудувалися і великі, і маленькі.
Творчий доробок
Найвідоміші його роботи у царині пропагандистичних плакатів за 1920-30-ті: “Ганьба робітникам, які отримують зарплату в чорній касі!”, “Чим чистіше зерно, тим кращий урожай”, 1934 року спільно з художником Сутєєвим написав плакат до комедії “Веселі хлоп’ята”, 1956 року створив постер до фільму “Мільйон у мішку”.
Дмитро Наумович дебютує у мультиплікації 1934 року як співрежисер мультфільму “Клякса в Арктиці”. Пірнувши в мультиплікацію з головою, Бабиченко розвинув жанр мультфільма-плаката. Яскраві особливості картини “Улюблені герої” (1940 року), яка вийшла з нагоди двадцятиріччя радянської кіноіндустрії, навіть випереджувала час! Вона має чіткі риси постмодернізму (гумор, інтертекст), який розвинеться уже у ІІ половині ХІХ ст.
Його роботи у цій царині вирізняються різкістю промальовки. Пропаганда не давала можливості зображати ворога не те що привабливим, а взагалі схожим на щось людське. Але деякі витвори пропаганди варті уваги як плід творчості, де влучні метафори створювали гумористичний ефект.
Після Другої світової мультиплікатор намагається розвиватися у галузі мультфільму-казки. Доробок Бабченка поповнюють екранізації іншонаціональних казок.
Казки-мультфільми Бабченка мають трохи легкого та навіть ледь помітного чорного гумору (наприклад, передфінальна сцена з “Братів Лю”). Промальовка цих фільмів справді має шарм казковості, що сильно контрастує з його довоєнною творчістю.
У співпраці з Івановим-Вано створюють “Пригоди Буратіно” (1959 рік).
Дмитро Наумович працює не лише з мальованими фільмами, а й з ляльковими (“Пригоди Піфа”, “Обережні козли”).
Особливості роботи і пристосувальництво
Митцю закидали пристосувальництво. Ми не можемо стверджувати, наскільки щиро мультиплікатор вірив у комуністичні ідеї та скільки у нього було інформації, аби для самого себе спростувати пропаганду. А те, що він перепрофілювався з художника пропаганди на мультиплікатора казок, не обов’язково демонструє його ідейно-фаховий компроміс, подібний тому, що робили письменники, коли змінювали фах на перекладацький.
В умовах державної монополії на всі царини життя, мистецтво стало інструментом пропаганди, хоча й намагалося саме виховати. Деякі мультфільми наочно ілюстрували про важливість торгівлі (“В Африці спекотно”), роботи над собою (“Перша скрипка”), боротьби за добро та взаємодопомоги (“Брати Лю”).
В доробку Дмитра Наумовича, крім звичайних плакатів, є навіть мультфільми-плакати, тобто відверто пропагандистичні мультфільми. Якщо “Улюблені герої” мають непогану ідею та навіть мистецьке значення, то “Били, б’ємо, битимемо” (1941 року) один із найслабших його творів — очевидно, часу було не так багато. Також варта уваги його праця “Журнал політсатири№1” (1938 року), де критикували міжнародну політику. Бабиченко створив сюжет про обороноздатність “Чотири заяви”. Звісно, оскільки цей проєкт реалізували на державному фінансуванні сатира плавно обтікала Радянський союз.
Для ілюстрації візьмемо три картини, які режисерував Бабиченко: “Вовк і олень” (1950 року), “Валидуб” (1952 року) та “Брати Лю” (1953 року). Мультфільм “Вовк і олень” знятий за мотивами естонської народної казки, “Валидуб” — чеської, “Брати Лю” — на основі китайського фольклору. Для розуміння раптового зацікавлення до мотивів чужих культур потрібно звернути увагу на політичну мапу світу: недавно завершилася Друга світова війна, більшість країн сучасної східної та центральної Європи були включені в СРСР чи стали новоспеченими союзника-заручниками, в Азії з допомогою комуністичної Москви утвердилися китайці-комуністи. Нові зрушення у геополітиці вимагали нових пропагандистичних механізмів, а казки — чудовий спосіб. Казки — прості твори, з чітким визначенням добро-зло, часто з мандрівними сюжетами чудово підходять для формування образу “братського слов’янам китайського пролетаріату”.
В будь-якому разі те, що ці казки збереглися для наступних поколінь і перетворилися на мультфільми, – це добре для світової культури.
Оцінка творчості
Його творчість розвинулася у звичному для СРСР стилі “соціалістичного реалізму”, хоча деякі роботи мають ознаки футуризму і постмодерну. У своїх роботах автор намагається розмежити добро та зло, впевнити глядача, що добро завжди перемагає, проілюструвати важливість праці та її користь.
Як зазначав Євгеній Мігунов, режисер нерівноцінно розподіляв “симпатію”. Це можна помітити і як у прописуванні персонажів, так і у промальовуванні кадрів. Наприклад, у мультфільмі “Брати Лю” є динамічні кадри рухів тварин, але, як не дивно, деякі кадри із людьми справляють враження, ніби люди “дерев’янні”.
Роботи мультиплікатора отримали відзнаки: “Маленький Шего” І “Перша скрипка” отримують дипломи на фестивалях у Венеції. “Мільйон у мішку”, “Привіт друзям”, “Пригоди Буратіно” здобувають призові премії серед мультфільмів на кінофестивалі в Мінську.
У зв’язку із специфікою роботи режисера, його прізвище забуте. Разом з цим його ім’я та вклад заслуговують на увагу та переосмислення.
Розмах підкорених жанрів митця такий: плакат, агітаційний мультфільм-плакат, мальовані та лялькові мультфільми. Кожен жанр мав свої рамки допустимої творчості, тож і Бабиченко проявлявся по-різному.
З більшістю творів режисера можна ознайомитися в YouTube.