“Незалежних театрів” по території України насправді було чимало. Житомирський український незалежний театр відзначився людьми, які виступали на його сцені. Через роки та трансформації житомирський “Незалежний театр” переформатувався у Житомирський академічний український музично-драматичний театр імені Івана Кочерги. Саме “Незалежний театр” цього міста став першим в Україні, його наступники ж з’явилися по всій країні: і в Запоріжжі, і в Дніпрі, і в самій столиці – Києві. Далі на zhytomyr-trend.

Історія Житомирського незалежного театру
На початку XX сторіччя театральне життя Житомира почало занепадати, що не дивно. Влада, як в столиці, так і по всій Україні змінювалася постійно. Це ж саме відбувалося і з працівниками сцени, які постійно змінювалися. Калейдоскопічна зміна приїжджих труп сприяла хаосу на житомирській сцені. Вся ця катавасія тривала до 1917 року, до того моменту поки не відбулася громадянська війна. Після цього ситуація не сильно покращилася, але в народних масах з’явилася хоч якась стабільність.
На рубежі ХІХ-XX сторіч театр був невіддільною частиною життя житомирян. За деякими даними Український “Незалежний театр” у Житомирі утворився у 1920 році, але все ж історики схиляються до того, що його життя починається у 1922 році. Фундатором Українського “Незалежного театру” став відомий актор, режисер, театральний критик Степан Корнійович Бондарчук. Наважився він на це за підтримки своєї дружини – акторки, драматурга та відомої режисерки тих часів Софії Андріївни Бондарчук (у дівоцтві Мануйлович). Поява “Незалежного театру” принесла фактичне відродження цієї течії мистецького життя у Житомирі, нові його джерела.
Сцену “Незалежного театру”, попри малий період існування, відвідували багато відомих акторів: Поліна Самойленко, Павло Кудрицький, Степан Бондарчук, Зоя Гайдай, Борис Тен та інші. Після припинення його роботи більшість акторського складу перейшло до трупи театру “Березіль”.
Будівля, в якій знаходився театр
Театр знаходився у будівлі, яка зараз відома як Житомирська міська поліклініка №1, а точніше її ліве крило. Це адреса вулиця Бердичівська, будинок 32. Споруда сама по собі досить цікава історична пам’ятка.
Раніше будівля була двоповерхова, а в його лівій частині знаходився великий зал для різноманітних заходів, подій, а в період “Незалежного театру” також вистав та постановок. У 1918 році в тому будинку працювала Українська Центральна Рада Української Народної Республіки під керівництвом Михайла Грушевського. В цьому будинку приймався IV універсал.
У 1922 році в ньому “оселився” український “Незалежний театр” та пробув там до 1923 року.

Вшанування “Незалежного театру”
З метою вшанування пам’яті про перший український “Незалежний театр” на будівлі колишнього Дворянського зібрання (вулиця Бердичівська, будинок 32) було встановлено меморіальну дошку.
Відбулося це дійство 17 серпня 2017 року. У відкритті меморіальної дошки брали участь відомі митці, історики, культурні та суспільні діячі, журналісти та містяни. Спершу з цим виникали неабиякі проблеми, адже міська влада не була сильно проти, але й повноцінно проголосувати “за” не могла і постійно виправдовувала це дрібними проблемами, або ж незначними питаннями відтягувала момент прийняття рішення. Але, з часом, голови міста пішли на поступки. 16 серпня 2017 року виконком Житомирської міської влади дав дозвіл на встановлення пам’ятки.
Дошку було встановлено за кошти представниці відомого культурно-наукового роду житомирян – Лесі Кудрицької. Виготовлена вона з граніту, а викарбувані на ній імена відомих майстрів української сцени: Поліни Самойленко, Павла Кудрицького, Степана Бондарчука, Амвросія Бучми, Семена Семдора, Зої Гайдай та Бориса Тена.







Чудово, що Житомир має такий театр з багатою історією. Він пройшов крізь різні епохи і досі радує нас своїм мистецтвом та унікальними постановками.
Приємно бачити, що Житомир пишається своїм “Незалежним театром”. Це справжня культурна перлина, яка збагачує життя міста та дарує незабутні емоції.
Завжди цікавило, як саме статус “незалежного” впливає на репертуар та художній напрямок театру. Це, мабуть, дає більше простору для сміливих експериментів.
Саме так. Незалежність дозволяє обирати теми без цензури, але й вимагає постійного пошуку ресурсів та підтримки від глядачів, що теж є викликом.