Друга світова війна – руйнівна сила, яка прокотилася по всій території України, знищуючи все на своєму шляху. Війна прийшла на територію Житомира з самого початку німецько-радянського протистояння. 22 червня 1941 року місто було бомбардовано. За кілька наступних днів понад три тисячі містян було призвано на службу до Червоної армії. З початку липня почалася евакуація Житомира, вже 6 липня її було завершено. На схід було вивезено підприємства, школи, дитячі будинки, установи, в тому числі й театри (тобто театральні трупи). Охорона міста не була організована належним чином, тому німці увійшли до Житомира абсолютно без бою 9 липня 1941 року. Далі на zhytomyr-trend.
Театральне життя під час війни
Друга світова війна принесла хаос до життя житомирян. Багато мобілізованих громадян, які могли не повернутися ніколи. Різноманітні заклади і установи було вивезено подалі, адже фронт пройшовся смертоносними кроками по території Житомира. Місто довгі роки було покрито смутою, тому про театральне життя на початку не могло бути і мови, адже трупи були евакуйовані до різних куточків Радянського Союзу.
Частково німці, які знаходилися у Житомирі та області, намагалися підлаштувати свій комфорт, організовували вистави та завозили інструменти і реквізит, хоча вдавалося їм це не дуже гарно. Діяли театри, на сценах яких проводилися розважальні вечори.
З відходом фронту окупанти були змушені покинути Житомир, а разом з цим покинули ледь не всі свої речі, в тому числі і багато чого для закладів культури, яке здебільшого розпродавалося, а гроші, отримані з цього, були використані на потреби культурного життя міста. Театрали, набравшись сміливості і, отримавши дозволи, повернулися у рідні краї. Лише завдяки людям, які повернулися у Житомир, культурне життя цього прекрасного міста змогло відновитися і розквітнути наново, навіть попри те, що Друга світова війна не була завершена та принесла чималі втрати та руйнування. Кожен театр має свою глибоку історію з того періоду, але всіх їх об’єднує одне – сміливість людей, яка врятувала існування театрального життя у Житомирі. Наші українці на горі та проблемах змогли побудувати радість і сміх, висміюючи дурість німецьких воїнів.
Драматичний театр імені Івана Кочерги
22 вересня 1937 року була утворена Житомирська область, а драматичний театр імені Івана Кочерги почав існувати лише під час самої Другої світової війни, з 8 січня 1944 року. Його попередник – театр імені Щорса був евакуйований на схід. Після від’їзду та закінчення війни театр так і не повернувся на Батьківщину. Його замінив драматичний театр імені Івана Кочерги. Відчинивши двері під час війни, він почав свій театральний сезон п’єсою Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. Так народився нинішній колектив Житомирського драматичного театру.
У повоєнні роки установа росла та розвивалася. Трупа змінювалася з роками, але все ж користувалася повагою та визнанням серед народу. Спорудили нове приміщення з великою і малою глядацькими залами, приміщеннями для репетицій і, звісно ж, службовими приміщеннями. Аж через майже чотири десятиріччя відомий драматичний театр отримав ім’я Івана Кочерги.
Житомирський театр ляльок
На відміну від театру імені Івана Кочерги Житомирський академічний обласний театр ляльок почав своє існування до Другої світової війни – 1 грудня 1934 року. Під час евакуації Житомира, театр ляльок було вивезено до міста Шевченко (місто на південному заході Казахстану, нині Актау). Повернулася трупа до рідного міста у 1944 році й немовби вдруге народилася, адже після почала працювати ще з більшим завзяттям та ентузіазмом. Після повернення, першою виставою на сцені Житомирського академічного обласного театру ляльок став сюжет “Як Гітлер чорту душу продав” режисерки Тетяни Нікітіної-Станіславської.
У 1952 році отримав статус обласного.
Післявоєнне життя у лялькового театру було не таке яскраве та насичене, все йшло своїм темпом. Лише з сімдесятих років минулого сторіччя театр почав розвиватися, адже в його репертуарі з’явилися вистави з новими типами ляльок: тростинними та планшетними.
Житомирська обласна філармонія
До 1938 року Житомирська обласна філармонія імені Святослава Ріхтера мала назву Житомирського міського театру та була найстарішим закладом у місті. Після зміни статусу цієї установи, вже у новоствореної філармонії – почалася нова історія. Тоді ж і почалися важкі часи для культурного закладу, адже з приходом Другої світової війни на територію України філармонію зустрів ледь не крах, бо вона повністю перестала функціонувати. На зміну цьому прийшов період розквіту. У 1944 році Житомирська обласна філармонія запрацювала офіційно у новому режимі. Набирались естрадні бригади, концертні колективи, музичні лекторії. Філармонія повністю відновила роботу та отримала статус обласної державної установи.
У повоєнні роки у філармонії відбувалися реконструкції репетиційних та службових приміщень. Після війни установі жилося важко, було багато перепон у вигляді радянської влади та негараздів. Попри це, філармонія продовжувала працювати, набираючи авторитет та довіру. Вже до кінця ХІХ сторіччя сцена філармонії зустрічала талановитих та історично відомих акторів: Айра Олдрідж, Томазо Сальвіні, Дмитро Гнатюк, Платон Майборода, Іван Карпенко-Карий та інші.
Театр у Бердичеві
Музично-драматичний театр на Європейській – таку назву носить заклад, який знаходиться у місті Бердичів Житомирської області. Заснований він був ще у далекому XVIII сторіччі директором придворного театру магната Станіслава Щенсного Потоцького Антоном Змієвським.
Ще в передвоєнний час, 9 липня 1939 року, в будівлі Бердичівського театру виступала Державна заслужена мандрівна капела “Думка”. Вже з початком німецько-радянської війни театральне життя, що не дивно, повністю припинилося. 8 липня 1941 року місто було окуповане. З часом фронт просунувся далі на Схід України і окупанти відновили діяльність українського театру у Житомирі. Туди, для роботи, перебралася і частина бердичівської трупи.
Театр на Європейській відновив свою роботу 23-24 серпня 1941 року. На першій виставі були присутні секретар Бердичівського міськуправління Володимир Семенюк і голова Житомирського обласного управління Олександр Яценюк. На урочистому відкритті хор театру під керівництвом Шиманівського виконав пісню “Ще не вмерла Україна” та низку народних творів. Режисером театру став П. Буйко. Першими виставами Українського театру в місті Бердичеві були комедія на одну дію “Кум-мірошник, або сатана в бочці” В. Дмитренка та драма “На першій гулі” Степана Васильченка. Це було показником того, що театр активно живе попри негаразди.
Одразу після звільнення Бердичева від німецьких загарбників робота в театрі відновилася. Як і багато інших будівель міста, він був замінований. Після розмінування у фоє театру було виявлено велику кількість музичних інструментів, які окупанти звозили з різних місць у надії вивезти до Німеччини. Згодом частину цих інструментів було продано, а виручені кошти пішли на відновлення території театру та придбання необхідного обладнання. У 1944-1945 роках театр придбав різні речі, в основному для поповнення пограбованого німцями гардероба на суму 96 тисяч карбованців, а також 49 тисяч карбованців для реконструкції самого театру.
