Геніальний режисер, талановитий майстер створення захоплюючих культурних програм, який дуже тонко та вміло підходив до організації своєї творчої діяльності, а у житті твердо притримувався того, аби завжди на відмінно виконувати усі поставлені цілі, бути кращим з кращих у мистецькому світі. І це ще не усе, що може описати творчу особистість блискучого митця Бориса Георгійовича Шарварко, який народився у Звягелі (Новоград-Волинському) Житомирської області. Далі на zhytomyr-trend.
Борис Георгійович був видатним майстром не лише на малій Батьківщині, але й в усій Україні. Його шанували та цінували, інколи побоювалися, але завжди шукали можливості співпрацювати разом, адже високо оцінювали працю генія. Нерідко отримував і конструктивну критику на свою адресу від колег та інших діячів. Проте це не змінює того, що він є уособленням культурно-історичного часового відрізку, який назавжди закарбував своє ім’я в списку видатних режисерів мистецького життя України.
Дитячі та юнацькі роки
Майбутній режисер народився 17 травня 1929 року на теренах Житомирської області, в затишному місті Новоград-Волинський. Ще досить малим у дитинстві проявляв дорослі чоловічі якості – рішучість та сміливість у буденних справах, завжди намагався відповідати за свої слова та зроблені дії. В майбутньому ці якості твердо закріпилися в особистості митця.
Юний та завзятий парубок Борис користувався неабиякою популярністю серед дівчат. Завдяки високому зросту, міцній статурі, відмінному почуттю гумору та непередбачуваній відчайдушності закохував в себе все більше юних красунь.
Перша праця молодого хлопця була пов’язана з діяльністю зеленого господарства. Хоч вже тут чітко простежувався творчий потенціал Бориса Георгійовича, який самотужки “малював” квіткові портрети різноманітними низькорослими рослинами. Згодом, у самісінькому центрі Новоград-Волинського можна було побачити красиве творіння рук митця – гасло його життя “Мистецтво належить народу”, яке він виклав з різнокольорових квітів.
Успіхи на мистецькій арені
1966 року Борис Шарварко закінчив навчання на факультеті режисури в московському державному інституті культури.
Хоча до отримання вищої освіти, він вже кілька років активно працював на посаді художнього керівника, а згодом став директором Будинку культури ім. Щорса міста Новоград-Волинський. Досить широкою була діяльність міського Будинку культури, адже у 1952 році там діяло близько десяти гуртків, у яких завзято навчалися біля трьохсот учнів.
Функціонували аматорські драматичні українські та російські колективи, вокально-хорові гуртки та струнний оркестр. На підготовчих курсах молодь навчалася на хормейстерів, баяністів, режисерів та музикантів симфонічного або оперного оркестру, аби по закінченню повернутися та працювати в селах. На додаток навчали на водіїв, давали основи крою та шиття, охочі мали змогу опанувати навички стенографії та друку на друкарських машинах.
Під керівництвом Бориса Шарварка були також зали для читання та танців, більярдна, буфет, водна рятувальна станція.
Особливої уваги заслуговує народний ансамбль пісні та танцю “Полісся”. Директором Будинку культури ім. Щорса Борисом Георгійовичем було узгоджено, щоб з’єднати артистів танців та співів у юнацький ансамбль “Полісся”. Колектив того часу складався з 60-ти талановитих молодих хлопців та дівчат. Учасники ансамблю брали участь в різноманітних концертах та святкових вечорах. Глядачам полюбилися красиві пісні Полісся та майстерно організовані танцювальні постановки.
Мистецькі здобутки Бориса Шарварка широко поширювалися серед народу, не оминули вони і тогочасну владу. У 1960 році керівництвом Президії Верховної Ради СРСР Борис Георгійович був нагороджений орденом “Знак пошани”.
Завдяки таким сильним особистим якостям як впертість та наполегливість, бажання бути першим та кращим, йому вдалося долучати до виступів і концертів видатних театральних акторів, артистів, співаків та танцюристів з всієї України, які з радістю приїжджали до маленького, але ошатного міста Новоград-Волинського.
З 1962 року по 1966 Борис Шарварко обіймав посаду директора Житомирського музично-драматичного театру ім. Кочерги, згодом керував понад шість років Київським театром оперети. А 1977 року став основним режисером святкувань фестивалів та різних культурних програм Укрконцерта, також одночасно поєднував режисерську роботу в Театрі пісні.
З 1992 року Борис Георгійович обіймав посаду генерального директора і художнього керівника Всеукраїнського державного центру фестивалів і концертних програм.
Творчий та неординарний Борис Шарварко
Трохи більше п’ятдесяти років творчої діяльності центрального режисера країни Бориса Шарварко, який зумів організувати понад дев’ятсот різноманітних музичних концертів та театральних заходів.
Відмінними рисами режисури Шарварко було вміле поєднання основної ідеї постановки, яка грунтувалася на певних фактичних даних в майстерній театральній обробці. Досить тонко йому вдавалося відображати національний характер у святкових дійствах. У фольклорних постановках Борис Георгійович мистецькі поєднував народні традиції, обряди, звичаї з сучасним життям, використовуючи різноманітні хитрощі театральних засобів, аби долучити кожного глядача до дійства, занурити його в атмосферу, довго не відпускаючи навіть після завершення.
Багатоманітні барви народного костюму, краса українського віночку яскраво вписувалася в усі театралізовані постановки митця. До того ж він бездоганно розміщував учасників дійства на сцені, які не тільки ніби перегукувалися, а й зливалися в одне ціле.
Вершиною його діяльності вважають грандіозні постановки у вигляді маштабних фестивалів – “Кримські зорі”, “Київська весна” та “Золота осінь”.
Проте найграндіознішими та наймасштабнішими до цього часу вважаються фестивальні вистави, які головний режисер організовував до ювілейних святкувань.
У Запоріжжі на острові Хортиця було влаштоване масштабне та феєричне святкування 500 річчя українського козацтва. До дійства було масово залучена українська молодь, а також аби надати святкуванню більшої реалістичності, “звели” наново “Запорізьку Січ”.
Особливими та незрівнянними були урочистості присвячені ювілею Великого Кобзаря. Для цього на черкаському стадіоні хор велично співав унікальну “Реве та стогне Дніпр широкий”, в той же час над землею здіймається величний портрет Тараса Шевченка, а у зелені рослин палахкотять свічки, у вигляді нескорених маленьких вогників.
Крім того протягом десяти років величні святкові концерти (Дні української культури) на “Слов’янському базарі”, що у Вітебську, довіряли завжди неперевершеному та багатогранному Борису Шарварко.
Кінець вісімдесятих років ознаменувався ще однією історичною подією – на Конгресі українців прозвучав незламний гімн українського народу “Ще не вмерла Україна” на сцені оперного театру. Після гімну відразу прозвучало “Многая літа”, глядачі оваціями дякували артистам. І на хвилинку, це відбувалося в часи тоталітарного режиму правлячої влади.
Критика та “шароварщина”
Після проголошення незалежності України, ім’я головного режисера країни Бориса Шарварко почали приписувати до факту так званої “шароварщини”.
Політологи акцентували увагу на тому, що геніальний митець створив на території України та за кордоном картину малоросійської культури. Тобто маючи всі основні права на організацію постановок, концертів та святкувань, Борис Георгійович на державні гроші продовжував влаштовувати усі заходи за колишньою інструкцією комуністичної партії. На ці звинувачення митець реагував спокійно, стверджуючи, що “патріоти” кричать про це голосно, але самі сидять за межами України.
Єдине в чому він зберігав непохитність та твердо стояв на своєму – мистецтво необхідно оберігати! Творити вічне, те, що буде захоплювати та не відпускати довго. Він зумів пронести через усе своє життя, через усі творчі досягнення любов до народу України, до його багатства – неймовірних пісень та музики.
Сильний та вольовий маленький хлопчик Борис з невеликого затишного містечка Новоград-Волинський підкорив тисячі сердець не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
