Станіславський керував драмтеатром у Житомирі

Серед населення існує стереотип, що відома особистість, це така людина, яку ми спостерігаємо з екранів телевізорів, позаяк простіше посидіти вдома перед екранами телевізорів. Хай би там як, але охочих сходити до театру і подивитися виставу не так багато, як хотілося. Але на сцені театру теж працюють професійні актори, які вчилися тому ремеслу. Але за відсутності більшого потрібно задовольнятися тим, що є. Потрібно констатувати, що навіть в нашому місті є ті, кого можна назвати поціновувачами театрального мистецтва. За тим, що глядач спостерігає зі сцени стоїть робота режисера, людини, яка є хрещеним батьком кожної такої вистави і вкладає туди всього себе.  Одним з таких є син славетного Леся Курбаса, який левову частку життя віддав нашому місту. Далі на zhytomyr-trend.

Станіславський Микола Дмитрович

Наш співвітчизник, що з’явився на світ 13 березня 1905 року у Кропивницькому, що тоді мав назву Єлисаветград. У майбутньому від долі отримав стежину, що була наповнена виключно творчими подіями. На цій стежині зустрів чимало величних особистостей і по собі залишив величний культурний слід і чималу спадщину для майбутніх поколінь.

Освіту здобув у місцевій чоловічій гімназії, яка подарувала не лише знання, а й зустріч з Тетяною Нікітіною, яка у підсумку віддала Миколі своє серце. 

Другий етап здобуття освіти відбувся у столиці в Державному музично-драматичному інституті імені Лисенка. 

За часів студентства слухав лекції з майстерності актора від Леся Курбаса. 

Не дивно, що у віці 21 року Микола працював у столичному театрі «Березіль», який очолював Лесь Курбас.

В достатньо молодому віці 25 років вже отримав посаду керівника Першого державного робітничого театру у столиці.

У 1934 році був стався робочий візит на територію росії, та дякувати, що все обійшлося одним роком, як мінімум на цьому етапі.

Був період 30-х роках минулого століття, коли Микола очолював Марійський національний театр. В ті ж роки знову творча дорога привела актора і режисера до росії. 

Шлях на Батьківщині

Повноцінна дорога в Україні взяла свій початок з Івано-Франківщини у 1945 році. Тут Микола Дмитрович 4 роки керував національним академічним обласним музично-драматичним театром імені Івана Кочерги.

Варто відзначити, що звання заслуженого діяча мистецтв отримав у 1954 році.

Перед остаточним візитом до Житомира режисер повернувся на свою історичну Батьківщину до Кіровограда, де працював режисером у академічному українському-музично драматичному театрі Кропивницького протягом одного року і ще на 7 років перебирається до Хмельниччини. Там керує обласним театром Петровського.

Та ось в 1959 році до кінця життя перебирається з дружиною Тетяною до Житомира, де й працює у нашому драмтеатрі режисером.

Особливо обожнював подорожувати до Бердичівського району селища Верхівня, яке пов’язане з іменами Евеліни Ганської та Оноре де Бальзака. Поруч зі славнозвісним місцем знаходилася дача Миколи Станіславського. Одним із тих місць, куди обожнював мандрувати на Житомирщині було село Тригір’я, що в кількох кілометрах від обласного центру. Особливо обожнював режисер монастир у даному селищі.

4 роки Микола Дмитрович був головним режисером Житомирського драмтеатру, але цього разу наш герой вже нікуди не поїхав, а залишився з родиною до заходу його зірки.

1970 року 13 жовтня життя учня Леся Курбаса обірвалося в нашому місті, де і було поховано Заслуженого діяча культури України.

По собі залишив видатний слід не лише у творчості, а й буденному житті. Мав чимало друзів, які відвідували його і за часів життя на Житомирщині. 

Що ж стосується творчості, то за життя був режисером майже тридцяти спектаклів, серед яких «За двома зайцями», «Отелло», «Голос Америки» і багатьох інших відомих п’єс і спектаклів. 

Важко оминути увагою те, що про Миколу Дмитровича написано чимало книжок, але й сам режисер має кілька власних видань, які присвячені сценічній роботі і усьому, що з нею пов’язано. 

Повертаючись до початку матеріалу, варто наголосити, що ми повинні знати не лише тих кого бачимо з екранів телевізорів, а й тих, хто дарує свою творчість без дублів, а виступаючи в живу обличчям до глядача і спроб переписати свої дублі вони не мають. 

Тож пишаймося, що колись така велична людина гуляла вулицями нашого древнього Житомира і що він не лише був доброю особистістю і учнем великого сина України Леся Курбаса.

Comments

.,.,.,.