Кінотеатр “Жовтень” – привид в центрі міста

Останні ряди в кінотеатрі для поцілунків. Поки невідомо, що роблять на перших рядах. Але про першу істину відомо всім, хто хоч раз в житті відвідував кіносеанс у великому залі на декілька десятків місць. В сучасному світі кінотеатрів налічується неймовірно багато. І керівництво кожного з них намагається виконати все, що може, аби глядач прийшов саме до них. Опинившись в сучасному кінотеатрі відчуваєш, ніби потрапив в інший всесвіт. Все навколо зроблено так, щоб забути про оточуючий світ та свої проблеми. Все виконано в такій кольоровій гамі, щоб клієнт відчував себе зручно і розслаблено. Релакс – такий головний принцип кольорів сучасних кінотеатрів. Що ж стосується нюхових рецепторів, то перше що вони відчувають, це приємний запах смаженої кукурудзи, він же попкорн. Цей запах змішується з ароматами смачної випічки і здоби. Ось такий букет ароматів діє на нашу підсвідомість таким чином, що рука мимоволі тягнеться до кишені і віддає гроші, які в дану секунду ніхто не рахує. Дуже цікавий факт. Виявляється, основний дохід кінотеатрів залежить саме від виручки за попкорн. Адже, сплатити за світло, зарплата персоналу, витрати на трансляції прем’єрних стрічок – все це тягне за собою чималі витрати. Можливо звучить грубо, але заробляють на качанах. Хтозна, якби свого часу керівники легендарного житомирського кінотеатру “Жовтень” знали про такий секрет, можливо не сталося б того, що сталося. Далі на zhytomyr-trend.in.ua.

Історія привида

Вперше Житомир побачив кіносеанс 21 серпня 1897 року. Серед присутніх тоді був відомий письменник Михайло Коцюбинський. Відбувся він в міському театрі на вулиці Пушкінській, де нині знаходиться обласна філармонія, якій пощастило жити на повну, чого не скажеш про “Жовтень”. Відчиняючи двері до кінотеатру, нібито відчиняєш двері в Нарнію, портал в інший світ. Відчуття, що сів в машину часу і перемістився в 60-ті роки ХХ століття. А колись тут вирувало життя.

1966 рік. В Житомирі з’являється будівля з замахом на рекорд. Розпочнемо з того, що глядацька зала налічувала, уявіть собі, 498 посадкових місць. І це середина ХХ століття. Архітектурний стиль будівлі навіть має свою назву, а саме “соцреалізм”. Вестибюль виконаний не із дешевого сатенгіпсу, а з граніту і кубинського мармуру. Та величезний екран із вражаючими розмірами 20,8 х 9,3 м. І навіть в 21 столітті він може зазіхати на звання одного із найбільших в Україні екранів, після спальні “легітимного” в Межигір’ї. Корпус екрана виконаний з якісних матеріалів, що дозволило йому зберегтися у прекрасному стані до ХХІ століття, чого не скажеш про все інше в будівлі. У 80-х роках, в фойє кінотеатру з’явилася ще одна гордість будівлі – панно з дрібної мозаїки площею 200 квадратних метрів.

В 60-ті роки тут демонстрували військові фільми. По мірі можливостей з початку 90-х були покази і сучасних стрічок аж до 2000-х, доки не настав той час, про який кажуть: “почав не жити, а виживати”. Було прийнято рішення здати будівлю в оренду. Орендарі, як могли зробили косметичний ремонт, як кажуть в народі: “Намалювали губи”. За 5 років перебування під крилом добрих людей, все ж кінотеатр ішов на дно, навіть не дивлячись на перевагу у розмірах екрану і новітній системі звуку. Проте, такий підхід був приречений на фіаско через появу в Житомирі першого ТРЦ , де були не лише кінотеатри. Апогеєм тієї історії було те, що будівля стала збитковою і утримувати її в належному стані не було можливостей. Орендарі забирають всі меблі техніку та віддають її у кінотеатр імені Івана Франка.

Нокдаун кінотеатру

Як було сказано раніше, внутрішнє оздоблення споруди прийшло в непотріб. Пліснява, розламані стільці, протікаючий дах і багато інших сумних речей, що вміє робити час, призвели до того, що картинки всередині кінотеатру нагадували фрагменти затонулого “Титаніка”. Висновок міської ради стосовно кінотеатру достатньо простий: площа приміщень 1072 квадратних метри підлягають повній реконструкції. У 2013 році був навіть створений план реконструкції кінотеатру “Жовтень”. Вартість розробки плану обійшлася в чималу копієчку – 914 тисяч гривень. Хто-хто, а дизайнер, який працював над його створенням, певне, єдиний, хто заробив на кінотеатрі “Жовтень”.

Пригнічення – ось саме те почуття, яке охоплює багатьох мешканців міста, що проходять повз споруду. Наше місто втратило  щось більше ніж просто кінотеатр. Ми загубили реліквію, пам’ятку архітектури і цілу епоху. Нащадкам лишається невеликий вибір – пам’ятати, що колись у нас був незабутній, овіяний легендами кінотеатр “Жовтень”. 

Comments