Творчість барда-професора Володимира Шинкарука

В родині медичних працівників 19 серпня 1954 року народився Володимир Шинкарук. Тоді його сім’я мешкала у селі Вчорайшому Ружинського району на Житомирщині. З 1958 по 1967 родина Шинкаруків живе на теренах Хмельницької області, але згодом осідає в селищі Червоне Андрушівського району. 1971 року Шинкарук закінчив десять класів у місцевій середній школі та почав працювати завідувачем будинку культури при Червонівському цукровому комбінаті. Під час шкільних років захоплювався спортом, літературою та музикою. Як багато юнаків, довго не міг визначитися, чому він присвятить своє життя. Далі на zhytomyr-trend.

Після аварії на Чорнобильській АЕС прагнув втішити і надихнути своєю творчістю постраждалих та ліквідаторів.

Орієнтувався на бардівську творчість Володимира Висоцького, Юрія Візбора, Булата Окуджави. Захоплювався музикою гуртів “Бітлз”, “Дорз”, “Червоні гітари”, “Омега”, “Пісняри”, музикантів Енріко Масіаса, Чеслава Немана.

До отримання звання “Заслуженого працівника культури” Володимир Федорович сприймав музику як аматорське захоплення, але з цього часу зрозумів, наскільки яскрава його “аматорська” творчість.

Бард-професор мав знаменитих родичів. Відомий журналіст Борис Шинкарук — старший брат барда. Ірина Шинкарук, українська співачка і телеведуча, — донька Володимира Федоровича.

2010 року у митця діагностували онкохворобу. Почалася боротьба проти хвороби за життя. Володимир Федорович переніс дві операції. 6 грудня 2014 року митець приєднався до більшості.

Освіта барда

1971 року невдало намагався вступити до Київського університету, а 1972 року вступає на філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту ім. Франка. Після завершення навчання лишився на кафедрі російської та зарубіжної літератури. 

Потім Шинкарука призвали в армію. Під час військової служби Володимир Федорович потрапляє до ансамблю танців і співу Прикарпатського військового округу: далися взнаки захоплення, навички і освіта.

Після демобілізації Шинкарук вступає на аспірантуру Київського педагогічного інституту ім. Максима Горького. Але Володимира більше цікавив його розвиток як композитора-барда і поета, тож він частіше відвідував записи програми “Телевізійний клуб авторської пісні” ніж зустрічі зі своїм науковим керівником професором Іваном Круком.

Як не дивно, Володимир Федорович закінчив лише два класи музичної школи. Переважно, навички музиканта здобув самостійно. Самостійно опанував музичку грамоту і гру на кількох музичних інструментах, захоплювався естрадною та народною музикою.

Кар’єра і посади Шинкарука

Перша офіційна робота Шинкарука — директор клубу. Ця робота дала розуміння освітньо-культурної роботи і навички організатора, що стало у нагоді під час військової служби. У його кар’єрному списку були посади асистента, старшого викладача, доцента, професора Житомирського державного університету та Київського національного університету культури та мистецтв.

Дослідницька діяльність

Як дослідника, Шинкарука цікавила історія літератури та мистецтва, літературного краєзнавства. Володимир Федорович напрацював близько 60 статтей. Він автор серйозної наукової праці бібліографічного довідника “Літературна Житомирщина”. Плідною була співпраця із літературознавцем Петром Білоусом — разом вони написали навчальні довідники “Давня література. Практикум” (2003 р.), “Українська література. ХІ-ХVIII ст. Практикум” (2006 р.).

Творча скарбниця

Бард-професор став членом Національної спілки України. Публікував твори в журналах “Київ”, “Перець”, “Дніпро”. Його поетичні твори зібрані у п’ять книжок: «Moderato синіх сутінків» (1994), «На відстані ночі» (1996), «Перелітні дощі» (1999), «Перехрестя розлук» (2004), «Колискова для осені» (2009). Шинкарук також писав прозу: у його доробку є “Оповідання (2003 року) та “Нестандартний підхід” (2006 року).

Також Володимир Шинкарук займався озвучуванням аудіокнижок “Тренер” і “У затінку сонця”.

Його творчий музичний доробок зібраний у два магнітні альбоми (два альбоми “Дім для душі” 1998 і 2001 років) та шість компакт-дисків (“Дім для душі” 2002 року, “Колір тиші” 2007 року, “Перекоти-НЕБО” 2009 року, “Шестиструнний дощ” 2010 року, “Прислухаюсь до серця” 2013 року, “Дороже крови” 2013 року).

Визнання

Перемагав як автор і виконавець на багатьох музичних фестивалів і конкурсів. Композицію “Свіча”, яку повністю створив Шинкарук, визнали кращою піснею Міжнародного конкурсу молодих виконавців української естрадної пісні ім. Володимира Івасюка в Чернівцях. Фестиваль “Голос Азії” також приніс барду вінець кращої пісні — композиція “Місячний оберіг”. 1986 року професор-бард стає лауреатом обласної премії М. Шпака.

1991 року Шинкарук отримує почесне звання “Заслуженого працівника культури України”.

Давав концерти в Україні, Польщі, Словаччині, Угорщині, Німеччині, Франції, США… Також Шинкарук був режисером і ведучим гастрольного турне “Червоної рути” країнами Європи.

2011 року митцю присвоїли звання почесного громадянина Житомира.

Митця запрошували бути ведучим чи суддею на різних мистецьких змаганнях, наприклад, “Студентські струни”. Вів масштабні громадські заходи у Києві з нагоди державних свят.

Символи, заковані між струни

У творчому доробку барда є гумористичні твори (“Все чудово, товаришу міністре”), інтимної тематики (“Шукаю змісту”), патріотичної та історичної тематики (“Небесна сотня”, “Балада тридцять третього”), філософської (“Хай кажуть”, “Думки без рим”) тощо.

Творчість автора важко втиснути в якийсь жанр, навіть лише поетичну. Вірш “У кожного ліхтаря” стислістю та наповненістю змістом більше схожий на японську поезію, а вірш “Людська комедія” складається лише з іменників, що, як верстові камені, відсікають людське життя.

У вірші “Прислухаюсь до серця” ліричний герой констатує плинність життя і часу — герой вибачається перед літом, що зраджує з осінню, від якої піде до зими.

Метафора, здається, була улюбленим художнім засобом барда. Часто вдавався до гри слів і звуків, наприклад, у поезії-диптиху “Граючись словами”.

У вірші “Тополя” автор перегукується із Шевченковою поезією. Свій твір навіть уподібнює до мовного стилю романтизму — подовжені форми слів, використання архаїчних слів. Вірш “Чорні круки” уподібнений до козацької думи — паралелізм, як основний художній засіб, дієслівні рими.

Твори, варті уваги

Звісно, кожен твір автора вартий уваги, але у цьому переліку будуть найяскравіші твори, які можна оцінити за кілька хвилин.

Серед пісень філософська композиція “П’ятдесята зупинка”, полісько-пейзажна “Гімн Житомира” — пісні варто послухати, аби оцінити, як автор міг закутати у атмосферу слухача.

Поезія “Ніч, як вино перестояне, згіркла” не має глибоких смислів, але це тут хочеться смакувати кожен образ.

Вірш “У кожного ліхтаря” настільки короткий, що справляє враження, ніби його вигадали для розписування ручки чи скоромовки. Але сенс у ньому дуже концентрований.

“Ненаукові спостереження” — це невеличкі метафоричні поетичні замальовки, трохи філософії, трохи гумору.

Діяльність Володимира Шинкарука — непересічна. Йому вдалося поєднати у собі таланти поета і музиканта, наполегливість професора.

Comments

.,.,.,.