Такий вид мистецтва, як музика є чи найдавнішим в історії людства і за допомогою пісні людина не лише підіймає собі настрій, а й нерідко оспівує події, що мають зовсім не позитивний характер. В давнину саме так і було, що через пісню передавалися сум, біль, переживання і всі синонімічні почуття людини і народів. Далі на zhytomyr-trend.
Чого лише варті згадки про видатних кобзарів, про яких складали легенди і їх твори завжди просякнуті здебільшого сумними нотами і словами, але й були винятки з правил. Популярними розповсюдженим напрямом музики на західній Україні в давнину були коломийки, та приємно, що і досі в деяких селищах тих регіонів населення продовжує тримати марку.
Пісня Житомирщини. Традиції і фольклор
Порівнювати сучасну українську пісню і житомирську зокрема з тими, що закладені в нашій історії, немає абсолютно ніякого сенсу, адже зрозуміло, що вони докорінно відрізняються.
Літописи свідчать, що більшою мірою попередні покоління, що проживали на території краю віддавали перевагу календарно-родинним пісням. Минулі покоління жителів Полісся особливу увагу приділяли жнивним, весільним, народно-обрядовим пісням, а ще пісням, які закликали весну і т.д. Простішими словами, древляни вірили, що пісня має вплив на погоду, природу, звичаї і побут предків.
Якщо в сучасному світі пісня є приємним елементом життя людини, то пращури без пісні абсолютно не уявляли свого життя.
Якби сучасні твори мали вплив на існування людини, то на вулицях міст України ми могли б спостерігати особистостей, які «В хлам», або ж всі «Тьоті танцювали», та будемо відверті, таких персоналій вистачає, тож можливо щось все таки присутнє в текстах пісень, що віщує майбутнє.
Кінець ХХ століття і сьогодення
Кінець минулого тисячоліття для української пісні був схожим на вирок, щоправда, до 2022 року, та про те дещо згодом.
Епоха радянського союзу насаджувала українцям ту музику, яка здебільшого лунала російською мовою і пісні українською здебільшого відійшли на інший план. Але маємо констатувати, що наша пісня все ж була живою, але ми успішно про неї забули і вважали продуктом другого сорту. Чому так сталося? Відповідей на запитання чимало і озвучувати їх можна годинами.
Попри все, українська пісня продовжувала жити і під завісу минулого тисячоліття на мапі Житомирщини продовжували жити і функціонувати чимало колективів і культурних діячів, які наперекір долі все ж оберігали фольклор Житомирщини і культуру поліського краю.
Звісно, що всіх імен артистів, співаків, ансамблів і гуртків художньої самодіяльності ми навряд чи зможемо згадати, певне через те, що ця збірка буде товстішою за «Кобзаря», але ім’я найвидатніших не маємо права не згадати:
- Володимир та Ірина Шинкарук
- Ансамбль «Древляни» на чолі з народним артистом Юрієм Градовським
- Хорова капела «Орея»
- Ансамбль «Ленок»
- Ансамбль «Джерельце»
- Ансамбль «Родослав»
- Гурт «Друга ріка»
- Гурт «Zerno»
І це далеко не весь перелік тих, хто є зберігачами нашої пісні і культури, та потрібно відзначити той приємний факт, що ті, кого ми згадали вище свою творчість будують виключно українською мовою і жодного твору в їх репертуарі не існує мовою окупантів.
Сучасна пісня Житомирщини жива і буде жити та новим диханням для українізованої музики став 2022 рік, який змусив нас згадати про своє, рідне, близьке, про те, що ми забули і відклали на полицю історії і діставали напрочуд рідко.
Шкода і боляче від того, яку ціну ми заплатили за те, щоб згадати про своє коріння, свої традиції і те, що історично нам належало. Сподіваємося, що в майбутньому ми вже не будемо забувати про своє, рідне, а пісня окупантів має бути далеко не на полицях, а на звалищах історії.